Замерзли як собаки, зайшли попити каву. Смачно. На жаль це все, що я можу сказати про новенький заклад, який був знахідкою для мене, коли я не знала куди забігти, але дуже потребувала десь сховатися від дощу і пронизливого вітру .
Заклад в досить цікавому і зручному місці. Я дуже втішилася тим, що тримала теплу чашку в своїх руках. Тепло розливалось по тілу. Але після того як чашка охолола, я відчула, що окрім неї, в цьому закладі немає нічого теплого.
Я відчувала як тремтять усі частинки мого тіла, при цьому, це була як якась симфонія дрижаків, від яких я не могла позбутися. Просто перечекати дощ, було моєю мантрою на ті кільканадцять хвилин.
Вибігши, я гречно подякувала за дах над головою, загріті руки....і побігла далі, наближаючись до дому. І перше, що я зробила, діставшись квартири - підійшла до батареї і притулилась до неї на декілька хвилин, поки просто перестала дрижати. Ось така історія з кафе навіть буває. Дивно, неочікувано, але факт)
