Лиш нещодавно у вересні я писала пост про десять років перебування у шлюбі, як місяць пролетів непомітно і на мікроювілей (10 років і 1 місяць 😄) ми опинилися в тому самому місці, де ми проводили своє весілля. У мого брата було день народження, то ж святкували ми його не в нього вдома, бо брат пожалів дружину)) Так співпало, що там ми десять років тому святкували своє весілля, то ж перед заходом сонця ми з чоловіком вирішили прогулятися по знайомих місцях. Ми були там і раніше, раз чи два за ті роки, але якось не було можливості (чи бажання) пройтися тими самим місцями. Аж тут така сама погода, майже ідентичний день на заході сонці спонукали нас до прогулянки. І викликали відчуття дежавю. Ось ми стоїмо біля тієї самої перголи, де ми зустрічали гостей і спогади огортають пам'ять. Всі були такі радісні тоді. Стільки після цього сталося, через два місяці Майдан, тривожна і кривава зима, анексія Криму і перша, така далека війна... Когось, хто стояв тут, де ми зараз, вже немає на цьому світі. Вони залишили по собі пам'ять у наших серцях.
Але життя триває і ми поступово виринаємо зі спогадів, сумних і радісних водночас. Озираємося довкола гарно тут. Стало ще гарніше, дерева виросли, ставок начебто залишився такий як був.
Плакучі берези так красиво розпустили свої коси, що світяться у променях сонця, що заходить:
Листя дикого винограду вже вкрилося багрянцем:
Не пам'ятаю тут цього латаття, що не означає, що його не було)). Гарно було б побачити, як воно цвіте
Озираюся назад. Качки, що живуть в хатинці серед озера, кудись поплили:
Яка гарна квітуча шипшина:
Так, життя триває. Пора повертатися назад, до гостей, адже крім дня народження мого брата ми святкували також ДН його донечки, що народилася на день пізніше. А в мого брата день народження співпадав з днем народження мого дідуся, який також був присутній на моєму весіллі, але помер декілька років тому.