Знову осінь, скажете ви)). Ну так, бо ж вона триває, про що ж іще писати? Бо ця панна осінь така прекрасна, така вже вишукана, хоча й має мінливий настрій. Ще вчора вона гірко плакала осінніми дощами, виливаючи потоки сліз на дороги та ліси, парки та газони, вона щиро плакала над над нашою стражденною країною, оплакуючи полеглих в бою воїнів, що загинули захищаючи свою батьківщину від брудного чобота окупанта-росіянина. А сьогодні вона все посміхається щирою дитячою посмішкою, даруючи нам усім надію та віру у те, що все не намарно, що після темряви завжди приходить світло, а після зими весна і все розквітає знову, відроджуючись із попелу болі та страждань.
Ну а мені довелося сьогодні побувати в рідному місті на коротку мить у справах, хоча я встигла забігти додому до мами (а так ми з сім'єю намагаємося бувати в мами так часто, як є змога) і я мимохідь здійснила прогулянку центром міста. Осінь вже вступила у свої права повноцінно і це справді було красиво.
Ну а мене огорнули спогади, адже моє дитинство пройшло тут, тут я ходила до школи і осінь завжди дарувала нам нові барвисті враження після розлуки з класом влітку. Всі дуже сильно мінялися за літо і відкривали своїх друзів знову з іншої сторони. Пам'ять вибірково підсовувала спогади з різних осеней, і вони почали наповзати один на один формуючи барвистий калейдоскоп, наче танець опалого листя, підхопленого вітром...
