Коли я милуюся осінньою природою, то мені часто бракує слів, бо людська мова не має стільки позначень для тієї феєрії фарб, яку бачить людське око. Всі відтінки жовтого, червонуваті та оранжеві тони, все це змішується і виглядає прекрасно у будь-якому масштабі - здалека чи дуже близько - у всьому є свій шарм.
Ось скажімо, яблуня дичка, росла собі у полі край дороги і ніхто не звертав на неї увагу, але прийшла осінь і її неможливо не помітити - палахкотить своїм яскраво-жовтим здалека, виділяючись серед однотонної темної маси сухої трави. А за нею блакитне небо. Яке символічне поєднання! Це ж кольори нашого національного прапора, щедро политого кров'ю за останні роки, просто за можливість його піднімати, а не сісти у тюрму чи бути розстріляним російськими нелюдами. Навіть природа натякає нам - все буде добре! Мусить бути добре, бо ж світло завжди розганяє темряву, чи не так?
