...Увесь музей помістився майже в одній кімнаті. Не дивлячись на обмаль місця, в ньому було так багато гарних експонатів, що я напишу не одне повідомлення, аби показати їх вам, при цьому не втомивши вас їх кількістю.
Попередні повідомлення:
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті - початок
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 2
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 3
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 4
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 5
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 6
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 7
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 8
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 9
Розповідь про археологічний музей в одній кімнаті Частина 10
Привіт друзі. Відразу хочу повідомити, ще не довго я буду мучати Вас цією серією постів. Всього буде 14 випусків. Тобто, крім цього ще три. Сьогодні трішки менше фото, але не менше цікавого матеріалу. Поїхали...
Почнемо з образу Половця XII - XIII ст. та "Половецької Баби" знайденої в Звенигородському районі.
По́ловці — середньовічний кочовий тюркський народ. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша, відомий як Дешт-і-Кипчак. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIII ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів, кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців, угорців, молдован, румунів, росіян, народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.
wiki
На цьому фото зображені сокири бойові часів Русі (Київської) та схематичне зображення уявлення про руську дружину в поході.
Нажаль, настільки розмите фото, що не вдалось розібрати підписи цих металевих експонатів часів Київської Русі. Все ж таки, похід в музей задля детального перегляду експонатів і похід в музей разом з сином - це 2 абсолютно різні походи. Поки був тільки один - похід з сином 😅
А от керамічна писанка часів Київської русі не тільки чудово збереглась, а й прекрасно вийшла на фото.
Ось стрихіль чинбарський.
Стріхіль (стрихіль, стрихулець, стрих) — тупий ніж для вирівнювання шкіри
wiki
Це "Глек орнаментовани" не простий, а салтівсько-маяцької культури VІІІ - Х ст.
Салтівська культура або Салтівсько-Маяцька культура (датується приблизно 700—1000 роками н. е.) — археологічна культура залізної доби, що виникла у народів Хозарського каганату переважно в лісостепу й степу Надозів'я, Подоння, Волго-Донського межиріччя, у Передкавказі під час їх переходу від кочового способу життя до осілого. Салтівська культура загинула під ударами печенігів на початку X сторіччя. Назву має від могильника, відкритого в 1900 році поблизу села Верхній Салтів (тепер Вовчанського району Харківської області), де виявлено також залишки великого (понад 120 га) міста VIII-X сторіччя з кам'яною цитаделлю і посадом.
wiki
І на кінець - накладки на сагайдак і лук ХІ - ХІІ с.